Прощавай, школо!

Сьогодні нарешті настав той день, про який ми мріяли довгий час, який чекали з нетерпінням, бачили уві сні. Цей день звучить в наших серцях урочистою, радісною, яскравою мелодією. І в цю мелодію органічно вплітаються нотки смутку і жалю.

Ми йдемо зі школи і розуміємо, що нічого вже не повернути, не повторити, не змінити. Позаду залишилося яскраве, насичене подіями шкільне життя, де прощали нам провини й помилки, де нас розуміли, намагалися допомогти, навчити, підтримати.

Школа стала для нас не тільки місцем, де отримують знання, але і, дійсно, другим домом, як би банально це звучало. Тут ми дружили, допомагали один одному у вирішенні завдань і життєвих проблем, разом перемагали і ділили гіркоту поразок, раділи успіхам один одного і намагалися розрадити в біді.

І завжди Ви були поруч, завжди були готові зрозуміти і допомогти.

А ми інколи не розуміли цього і ображалися на Вас, і часто самі Вас ображали. Вибачте нас за це. Адже ми були маленькими і дурними.

Ви допомагали нам рости і розумнішати. Ви вчили нас не тільки читати і рахувати, але ще й думати і думати, відповідати - не тільки біля дошки, але і за свої вчинки, і ніколи не забувати робити роботу над помилками.

Ми не обіцяємо, бути ідеальними, але будемо завжди пам'ятати Ваші уроки добра, справедливості, толерантності, чесності.

Ми будемо намагатися, щоб у майбутньому Вам ніколи не було за нас соромно. Будемо дбайливо зберігати шкільні спогади не тільки в фотоальбомах, файлах, на дисках, але й у своїх серцях.

В наших душах залишиться і мелодія сьогоднішнього дня, урочиста, яскрава, з нотками смутку і жалю. Давайте напишемо її разом. Кожен з нас додасть у мелодію свою ноту: подяки, любові, вірності, надії. І її ми присвячуємо Вам, дорогі наставники!