Як умру, то поховайте Мене на могилі, Серед степу широкого, На Вкраїні милій, Щоб лани широкополі, І

22 травня 1861 року був перепохований Тарас Григорович Шевченко на березі Дніпра близько м. Канів, і таким чином було виконано його заповіт. Молодь надавала цьому великого значення, оскільки це була перша зустріч поета з народом, і цей день перетворився на свято.Найвидатнішому митцю України не випало померти на рідній землі. 47-річний український поет спочив у Санкт-Петербурзі.Там п’ятдесят вісім днів прах Шевченка і перебував. Згідно із заповітом Тараса Григоровича його домовину, за клопотанням Михайла Лазаревського, було перевезено в Україну й перепоховано.«Як умру, то поховайте мене на могилі, серед степу широкого, на Вкраїні милій…. І друзі Тараса Григоровича, і численні шанувальники його творчості знали про палке бажання поета бути похованим в Україні.

Отже, церемонія перепоховання великого Кобзаря у 1861 році зібрала велику кількість небайдужих.

Історична подія – перевезення праху Тараса Шевченка із Петербурга на батьківщину та перепоховання його на Чернечій горі в Каневі – стала символом народного спротиву режимові. Щороку після 22 травня в Україні когось обов’язково звільняли з роботи чи виключали із вузу.У цей день в 60-70- і роки минулого століття кожен, хто осмілювався покласти квіти до пам’ятника великому Кобзареві, ризикував бути зарештованим, а шевченківські слова "Хай нас по тюрмах саджають" стали гаслом визвольного руху.

Відзначання дати перепоховання Тараса Шевченка має неабияке значення для українського народу, адже колись цю дату заборонили, намагаючись знищити історію та цінності українців. У 1971 році 22 травня оголосили націоналістичним святом, відтоді участь у ньому була заборонена. Усіх, хто приходив у цей день вшанувати пам’ять Шевченка, силою розганяла міліція. Так продовжувалось аж до 1989 року, коли традицію все ж відновили.

Сьогодні ми маємо змогу вшанувати великого Кобзаря. Адже Тарас Шевченко і його слова – невід’ємна частина сучасної України.